Завідуюча
бібліотекою Валентина Рябець разом з класним керівником 4-го класу Летичівської школи Яною Дзюбенко провели
виховну годину: «204-та Шевченкова
весна ступила на нашу землю».
Діти
прослухали захоплюючу розповідь
бібліотекаря про Тараса
Григоровича, узнали багато нового та цікавого
про Кобзара.
Учні 4 класу розказували
та читали вірші, презентували свої
малюнки, знайомились з творами Шевченка, приймали участь у вікторині: «Хто
краще знає біографію Т.Г.Шевченка». Діти були здивовані тим, що на сьогодні налічується 1384 пам’ятники Шевченку
по всьому світу, 1256 в Україні та 128
за кордоном.
Активних
учасників: Бондаря Віталія (він прочитав «Заповіт» ) та Кузьменко Нікіту,
класний керівник відмітила балами високого рівня. Зустріч всім принесла багато
задоволення та нових знань.
Дорогі
мої юні читачі та користувачі бібліотеки ви знаєте, що на початку березня в Україні
тривають Шевченківські дні. Не має в Україні
жодної людини, яка не читала
Шевченка, нас єднає Тарасове слово.
Ото
ж 9 березня 1814р в сім’ї Катерини Бойко і Григорія Грушківського народився син
і назвали його Тарасом. Коли йому було 9 років померла його мама, батько привів
додому мачуху, яка зразу незлюбила Тараса і життя в нього почалось не солодке. Ще через 3 роки помирає батько. Помираючи
він зробив заповіт усім своїм дітям, а лише Тарасу нічого не заповів. Батько
сказав: «З мого Тараса виросте або велике ледащо, або велика людина»…
Твори
Шевченка знають усі і мами, і бабусі, і вчителі, і бібліотекарі. На гуртку
дівчатка вчяться вишивати картини. Серед них багато, присвячених Кобзарю,
дівчатка вишивають, а хтось із дорослих
розповідає про життя Шевченка. Тоді в Україні була лиха панщина. Сам Тарас
народився в сім’ї кріпака, ще дитиною залишився сиротою. Дівчатка подумки
перелітають в страшні часи, в те життя несправедливості. Рука сама пише рядки
вірша, які з болем виринають із серця
Біля віконечка
сиділа й вишивала
Гарненька дівка
зовсім молода
Після роботи
коси заплітала
І так співала
дівчина красна.
Скільки
незнайомець в дворі грюкав
Дівка йому не
відповіла.
Красуню дівчину
хапають, руки їй ламають
На панщину
ведуть
Тепер ти не
вільна, хазяїн твій пан
Робити ти будеш
на полі,
І буде так
завжди
Гаркнув тиран!
Без
хати без роду й без волі - як це
страшно.
Наш Тарас знав, що будуть його нащадки
жити в своїй хаті, боротися, бути гідними, не ставати на коліна, будувати своє
незалежне життя закликає нас великий Кобзар і сьогодні.
Не однаково нам, нащадкам Т.Г.Шевченка,
якою буде наша ненька Україна, вільною, незалежною, чи знову її хтось обдурить
в нашій добрій, теплій хаті і замурує волю,
тоді задля чого ми живемо на цій землі. У молодого покоління своя місія
– утвердити державність України, засіяти людські душі любов’ю до рідної неньки
, а ще донести полум’яне слово Великого
Кобзаря до всіх верств суспільства , щоб воно розбудило совість кожного,
поставило її на захист всього нашого, українського.
Ось тоді у день народження Кобзаря, ми з гідністю зможемо сказати, що ми
«славних прадідів великих»…. Все ж таки
правнуки не погані.
Минають роки, спливають віки, а Шевченко
залишається в пам’яті нащадків, бо є, і
буде Україна, і народ її, бо пам’ятає він Заповіт Тарасів.
Немає коментарів:
Дописати коментар